Невідомо, коли з’явилися перші дитячі іграшки в нашому краї. Відомо, що в дуже далекому минулому іграшок як елементів дитячої гри спеціально не виготовляли. Витвори, якими згодом стали бавитися, спочатку були атрибутами обрядових дій. Перехід їх у сферу дитячої гри відбувався поступово з розвитком цивілізації а також із усвідомленням необхідності цілеспрямованого виховання дітей. 

Українська іграшка, як і саме життя нашої нації, сягає глибокої давнини. Знайдені на території України іграшки – глиняні ляльки з рухомими кінцівками – датуються ІІІ–ІІ століттям до н. е. З часом їх почали прикрашати розписом, кольоровою глиною, і вони стали справжними витворами народного мистецтва. Дбайливі руки мам і бабусь завжди творили для своїх малюків забавки з того, що було в домі: з клаптика тканини, рослинки чи овоча. Ляльку робили з кукурудзяного качана, возика – з дерева, корівку – з маленького гарбузика. Вони були простими, але в них зберігалося все: сили землі та сонця, теплота рук рідних людей. Здавалося б, іграшка – це дитяча забавка не варта уваги дорослої серйозної людини. Але завжди були по всій Україні майстри, які знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей.

Найдавніші прототипи іграшки на території України – фігурки пташок, вовка чи собаки – виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому. Мали вони обрядове значення. Трипільці виготовляли керамічні статуетки у вигляді жіночої фігури, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків) та їхніх дитинчат, які символізували плодючість Дитячі іграшки давніх слов'ян (дерев'яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X – початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо.

У дохристиянський період іграшки зображали переважно священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їхній зв'язок із язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак, деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо).

Від українських іграшок періоду XIV–XVIII ст. майже нічого не збереглося. Проте етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі, розпочалося масове виробництво забавок на продаж. У 1793 році Катеринославська губернська адміністрація ухвалила «за зручністю часу і вигодою для мешканців» заснувати щорічні торгові з'їзди-ярмарки. Їх у Катеринославі приурочували до головних православних свят, мали вони і свої назви: Свято-Духівська, Миколаївська, Покровська, Успенська, Преображенська, Троїцька. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок-«пань», розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. – дерев'яні кухлики для зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рубелі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки тощо. Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами. 

Народ вірив, що в мотанці перебуває дух предків, і що вона може передавати досвід із покоління в покоління. Українці вважали, що цей символ приносить їм багатство та успіх. Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки. Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку-мотанку як оберіг для нової домівки.

З мішковини виготовляли і наповнювали різним зерном ляльку, яку називали Грошова Кубишка. Ставили її на почесне місце, щоб вона приваблювала у дім удачу чи достаток. В українській хаті мала місце й лялька Желанниця, яка виконує бажання. Хворій дитині давали побавитися з лялькою, набитою цілющими травами, після чого її знищували. У народі вірили, що вона вбере в себе недугу. Коли дитина виростала, її місце в колисці займала лялька, охороняючи це місце від нечистої сили до народження наступного дитяти. Іграшки зі злаками – крупенички – ставили там, де складали зерно чи сіно.

У давні часи була іграшка «тарахкальце», або «брязкальце» для найменьших дітей. Її виготовляли з трахеї гуски або качки, наповнювали зерном, а потім чіпляли на ниточку над колискою дитини. Щоб іграшка була гарною, її розмальовували фарбою, або варили в пасльоні. В залежності від того, що було всередині, таким був і звук: горох – «гудів», просо – «шепотіло», кукурудза – «гуркотіла», пшениця – «дзвеніла». З великим задоволенням гралася дитина і без шкоди для свого здоров’я.

Для майбутніх козачат робили «вуркотило». Ця іграшка складається з нитки, посередині якої ґудзик або деревинка з діркою. Вуркотило намотували на пальці, розкручували нитку, підносили до носа хлопчика, якщо він не закривав очей, а дивиться прямо, це – справжній козак. Вуркотило з деревиною було у бідних дітей, а ґудзики чіпляли для хлопчиків із заможних сімей, тому що у минулі часи ґудзики були дорогі.

Численністю та розмаїттям втілених образів в української народній іграшці виділяються фігурки тварин. Вони легко вміщаються у дитячих долонях. Глиняні фігурки тварин мають профільні зображення, які краще виявляють загальний обрис та дозволяють передати характерний рух тварин. Фігурка пташки переважно має обтічну лаконічну форму, яка передає порожнистий яйцеподібний тулуб, завершений з одного боку голівкою, з іншого – хвостом-свищиком. Свищики були улюбленими іграшками дітей, більшість їх мають найпростішу архаїчну форму. В колекції Дніпропетровського історичного музею є зразки керамічних іграшок-свистунців опішнянського виробництва ХІХ – початку ХХ століття і сучасних майстрів-керамістів (пташки, фігурки людей, свинки, вівці). 

Переважну більшість дерев'яних іграшок становлять вироби так званого ремісничого характеру – деркачі, вітрячки, фуркала, свищики, торохтушки, сопілочки, змійка, а також фігурки людей, пташок, звірят тощо, які мають лише ігрове призначення. Всі вони яскраво розмальовані. Ще у 1940–1950-ті роки їх у великій кількості продавали на базарах і в крамничках. Виробляли такі іграшки ремісники-кустарі та артілі, які утворювалися переважно в невеликих містах і райцентрах сільського типу. Діти лагодили їх, коли вони псувалися, або робили нові за зразками. Більшість цих іграшок, зокрема пов'язані з шумовими ефектами (торохкала, свистунці, фуркала, деркачі), в давнину мали захисну функцію. Вважалося, що їхнє торохтіння, хурчання, свист відганяють від дитини злі сили.

Дерев'яна іграшка – давня за своїм походженням. У ній відображаються цінні традиції різьби і розпису по дереву. Переваги цього виду народної творчості пов'язані з розвитком дерев'яної іграшки як побічної допоміжної галузі столярної справи. Цікавим аспектом дерев’яної іграшки є розпис. Він, зрештою, робить прості столярні вироби творами мистецтва, надає їм художньо-образних якостей.

Особливої популярності серед дітей Катеринославської губернії зажили іграшки, які виробляли аж до кінця ХІХ століття на Львівщині в Яворові, де кустарне виробництво дерев’яних забавок було дуже розвиненим. Особливим попитом також користувались народні рухливі дерев’яні іграшки – човники, санчата, візочки. Найбільше поширення, наприклад, на Криворіжжі мали саморобні іграшки: млинок – дві палички, скріплені навхрест цвяхом, які крутилися від вітру; скрипочка з лляними струнами та смичком з кінського волосу, столики, а у дівчаток – ганчір’яні ляльки.

Як дитяча іграшка-їжа подекуди випікалося й випікається нині фігурне печиво. Українських іграшок із тіста від старих часів залишилось обмаль. Це – коники, орнаментовані різнокольоровою глазур’ю та людські фігурки – божества на конях і всередині якоїсь будівлі, може, й храму. Фігурне печиво у значних кількостях колись продавалося на ярмарках та біля церков у великі релігійні свята.

Людина бавиться змалечку. Важливим елементом дитячих ігор є іграшка. Граючись, діти готуються до дорослого життя, вдаючи, що вони вчителі, лікарі, вихователі, влаштовують уявні вечірки своїм лялькам тощо.

#Наша_незалежність #Марафон_30