6 квітня 2022 року - день загибелі нашого земляка  Євгена Вадимовича Галузіна. Весна тоді тільки починалась. Мати чекала на дзвінок від сина. Того, хто телефонував майже щодня, аби заспокоїти, не дати занепасти духом, не дати здогадатися, наскільки небезпечною є лінія фронту.

Євген — світла, щира, справжня людина. Люблячий син, турботливий батько, надійний побратим. Його серце переповнювалося добротою, силою і тихою, глибокою мужністю. Він жив із гідністю, працював із натхненням, з особливою ніжністю піклувався про найрідніших — доньку, маму, бабусю.

З початком повномасштабної війни Євген, не вагаючись, знову став на захист України. Досвідчений воїн, людина честі — він був там, де був найбільше потрібен.

Останній дзвінок пролунав першого квітня. У голосі — звичний спокій. А вже шостого — страшна звістка: під час бойового завдання в районі Новотошківки Луганської області Євген разом із побратимами загинув від ворожого снаряда.

Син не повернувся додому. Не було прощання, не було могили у рідному краї. Лишилася лише незгасима пам’ять.

Схиляємо голови у скорботі.

Пам’ятаємо. Шануємо. Вічно вдячні.