У ХVІ столітті землі, де нині розташоване село, належали Речі Посполитій і входили до складу Київського воєводства. 

Потім це була територія Вольностей Війська Запорозького, землі були у складі Кодацької паланки, а після утворення Катеринославської губернії відійшли до Кам'янської волості Новомосковського повіту. З кінця ХVІІІ століття населення краю збільшувалося, переважно, за рахунок переселенців із інших регіонів.

Історія села Горянівське починається з 1782 року, коли тут зʾявилися перші поселенці – Нил Горяний зі своєю родиною. Вони збудували землянку (в районі сучасної вулиці Нагірної), обробляли шматок землі, вели невеличке господарство.

За легендою, якось однієї зими, коли здійнялася велика хуртовина, на подвір’ї Нила почали вити собаки, батько послав синів подивитися, що ж там відбувається. Незабаром хлопці ввели до землянки чоловіка, який заблукав у степу і вже не міг знайти шляху. Сім’я обігріла його, і він розповів, що це його земля. Його маєток був десь у Амур-Нижньодніпровському, потім він звів будинок у місті Катеринославі. На честь свого рятівника поміщик назвав село Горянівкою і дав вільну від кріпацтва. А поряд було село Попова Балівка, де кріпацтво було, і селяни з навколишніх сіл тікали до Горянівки. Так і з’явилися вільні Горянівскі хутори. Така ось є легенда про початок села.

Аж до початку Другої світової війни село Горянівка на карті значилось як «Горянівські хутори», бо коли селянам наділяли землю, то вони там і будували свої подвір’я осібно від інших. Вулиць не було. 

Незважаючи на волю, людям жилося тяжко: землі та худоби не вистачало, не було відповідних знарядь праці, врожаї були погані й люди часто голодували. У другій половині ХІХ століття Катеринославська губернія швидко перетворилася на великий центр промисловості. З розвитком міста, особливо після аграрної реформи, пришвидшився і розвиток села. На сучасній вулиці Нагірній родина Ярошенків (приблизно 1880 р.) випалювала цеглу з глини. До цих пір біля кладовища зостався яр, де її брали. У селі була крамниця, в пам’яті старожилів довго залишався крамар Падстон, людей лікував лікар Балабуха. 

Про один випадок люди старшого покоління згадують і досі. Був у селі бідний чоловік Клим, працював у колгоспі. І коли привозили щербу, їв своєю дерев’яною ложкою, в якій зробив дірочки, щоб рідина відціджувалася з ложки. Односельці це помітили і кажуть «Климе, що ж ти оце придумав?», а він і каже «Придумав, бо я люблю гущу».

У 1936 році село стало називатися Ворошилівкою.

У передвоєнні роки село прославив Григорій Сергійович Савенко (1912 р. нар.), який вивів новий сорт проса. Своєю невтомною працею, вмінням і знаннями він домігся рекордного врожаю культури, для якої ґрунти Горянівських ланів раніше вважалися непридатними. З двох гектарів він намолотив 32 центнери проса.

#Наша_незалежність #Марафон_30