32 роки, провідний фахівець Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) України, кінолог. 15 червня щепився другою дозою Pfizer/BioNTech.

«По суті, все почалося з того, що у мене з’явився пес — такса з кличкою Кріс. У 2008-му я не дуже розумів, як потрібно виховувати собаку, як із нею поводитися. Без дресирування Кріс не слухався мене, тож я вирішив звернутися по допомогу: знайшов майданчик, де проводили безкоштовні тренування, став навчати Кріса для пошуково-рятувальної роботи, зрештою, вчився разом із ним. У 2013 році я повернувся зі строкової служби, де був кінологом, випадково отримав пропозицію піти у ДСНС, і так, власне, став рятувальником. На службу пішов разом із Крісом — він уже тоді був готовим до пошуку людей, які потрапили у біду. До речі, кваліфікацію кінолога я здобував двічі: у 2011-му на курсах громадської організації та у 2015 році, коли вже служив у ДСНС.

На момент початку пандемії коронавірусу Кріс вийшов на пенсію — все-таки 13 років для собаки — це поважний вік. А я перевівся у відділ сертифікації та гарантії якості, але продовжував і продовжую кінологічну роботу у вільний час. Із весни 2020-го найбільше запам’ятав дописи у соцмережах і розмови про те, що собаки нібито переносять COVID-19. Бачив навіть публікації з закликом викидати домашніх псів на вулицю. Якесь Середньовіччя, чесне слово.

Я працюю за містом, тож із того періоду ще пам’ятаю, як непросто було добиратися на службу, коли обмежили рух транспорту. Ми, як співробітники критичної інфраструктури, виходили на роботу попри обмеження, тому доводилося якось домовлятися між собою, у кого є машина, хто б міг підвезти. З іншими обмеженнями у мене не було проблем — робив, по суті, все, як завжди, але з маскою на обличчі і з ще більшою обережністю, ніж раніше. Щоправда, перші кілька тижнів з моменту оголошення локдауну не спілкувався особисто з мамою, братом та племінницею — переживав, що продовжую працювати і, раптом що, можу їх заразити.